Підписавши 31 липня 2012 року законопроект Колесніченка-Ківалова «Про засади державної мовної політики» (№9073), голова Верховної Ради Володимир Литвин свідомо став прямим співучасником злочину і має нести за це кримінальну відповідальність.

Навіть якщо абстрагуватися від украй небезпечного змісту законопроекту, одностайно засудженого усіма можливими українськими й міжнародними експертами і усіма профільними інституціями влади;

навіть якщо не брати до уваги того факту, що за нормами регламенту цей проект не мав бути не лише винесений на розгляд, а навіть зареєстрований;

навіть якщо заплющити очі на відверту фальсифікацію голосувань за цей проект як 5 червня, так і 3 липня 2012 року, оскільки за нього голосували карти десятків відсутніх депутатів,

неможливо заплющити очі на те, що 3 липня 2012 року взагалі не відбулося ніякого прийняття закону в другому читанні. Розгляд законопроекту у другому читанні – це не просто кількаразове натискання кнопок, а цілком конкретна процедура, визначена статтями 117 – 123  Закону про регламент Верховної Ради України.

Прийняття закону в другому читанні неможливе без формування профільним комітетом Верховної Ради таблиці з 2054 поправками, внесеними народними депутатами, без доповіді голови комітету, без можливості автора кожної поправки виступити на її підтримку, без розгляду всіх поправок за належною процедурою.

Це складна багатогодинна процедура, яку ніколи в історії українського парламентаризму не було так брутально знехтувано, як це сталося 3 липня 2012 року.

Ретельний розгляд конкретного тексту проекту, який комітет мав у визначений ним самим (а не будь-якою партією) термін внести на друге читання і який мав бути розданий депутатам мінімум за 10 днів до голосування, партія Регіонів та її сателіти на чолі з віце-спікером Мартинюком замінили фарсом – раптовим голосуванням з голосу за текст, прийнятий у першому читанні, що є цілковито незаконним.

І це чудово знає Володимир Литвин, який саме через це тривалий час не підписував законопроект 9073 і написав заяву про відставку.

Позачергова сесія Верховної Ради 30 липня нічого не змінила в правовому статусі папірця, поданого Литвинові на підпис як буцімто прийнятий закон – адже цей текст не розглядався й не приймався в другому читанні, і тому апріорі не є й не може бути законом.

Усвідомлюючи це і підписавши «закон», який не був прийнятий у передбачений для законів спосіб, Володимир Литвин долучився до числа злочинців, які знищують українську мову й український парламентаризм. За це він разом з іншими співучасниками злочину повинен понести відповідальність. Якщо не зараз, коли його покриватиме корумпований режим, то після демонтажу цього режиму і відновлення в Україні конституційного правового ладу.

Те саме має стосуватися і Віктора Януковича, якщо він підпише цей вибухонебезпечний фальсифікат як нібито Закон України.