8 січня виповнюється 75 років з дня народження Василя Симоненка.

Проживши неповних 29, він залишив яскравий слід в українській культурі. Його поезія давно хрестоматійна, а багато віршів стали піснями.

Та серед усіх творів Симоненка є вірш, якого одного вистачило б, щоб зробити безсмертним ім’я поета. Його слова, звернені до найглибшого «Я» кожної людини, пробуджують свідомість і нагадують, навіщо ми живемо на цій землі.

«Простір свободи» закликає Тебе оживити цю поезію в своєму серці.

Почуй ці слова і зроби так, щоб їх почули інші. Прочитай цей вірш коханим та друзям. Надішли його іншим людям.

Якщо у Тебе є можливість – постав цей вірш на сайт, у форум, у розсилку.

Якщо Ти журналіст – надрукуй його в пресі, дай прозвучати по радіо чи телебаченню (наприклад, у чудовому виконанні «Пікардійської терції»).

Якщо Ти вчитель чи викладач – прочитай його своїм учням або студентам.

Якщо Ти з Полтавщини, згадай свого славного земляка. Якщо Ти живеш у Черкасах, сходи на його могилу. Якщо Ти українець, перечитай тексти Симоненка.

Якщо Ти людина, ці слова – для тебе:

* * *
Ти знаєш, що ти — людина?
Ти знаєш про це чи ні?
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —
Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба,
Любити спішити треба —
Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.