30 ( за старим стилем - 18) липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв наказав цензурним комітетам припинити друк освітньої, духовної та наукової літератури української мовою.
Антиукраїнські дії Валуєв мотивував тим, що «приверженцы малороссийской народности обратили свои виды на массу непросвещенную, и те из них, которые стремятся к осуществлению своих политических замыслов, принялись, под предлогом распространения грамотности и просвещения, за издание книг для первоначального чтения, букварей, грамматик, географий и т. п. В числе подобных деятелей находилось множество лиц, о преступных действиях которых производилось следственное дело в особой комиссии».
«Киевский генерал-губернатор находит опасным и вредным выпуск в свет рассматриваемого ныне духовною цензурой перевода на малороссийский язык Нового Завета», - додає Валуєв і постановляє:
«пропуск же книг на малороссийском языке как духовного содержания, так учебных и вообще назначаемых для первоначального чтения народа, пристановить».
«никакого особенного малороссийского языка не было, нет и быть не может», - відзначалося в документі.
Заборона спричинила багаторазове зменшення числа україномовних книжок і діяла понад 40 років. Її скасували лише в 1905 році коли навіть Російська академія наук була змушена визнати, що українська мова є самостійною і окремою від російської.
З проголошенням у 1918 році незалежності українська мова в Україні отримала статус єдиної державної. Цей статус було підтверджено і після радянської окупації України, у т.ч., в Конституції УРСР 1978 року та законі про мови 1989 року. Згідно з Конституцією незалежної України 1996 року українська мова є єдиною державною, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України».
Проте на практиці з 2010 року режим Януковича діє прямо всупереч Конституції. У 2012 році шляхом фальшувань у Верховній Раді прийнято антиукраїнський мовний закон, спрямований на витіснення українською мови з усіх сфер суспільного життя. І через 150 років після Валуєва Янукович і його ставленики втілюють ідеологію Валуєвського циркуляру. Втілюють настільки, наскільки їм дозволяємо ми. Проте старання русифікаторів марні – вони можуть загальмувати розвиток України, але не зупинити його. Про це свого часу чудово написав ще Василь Симоненко:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
Читайте також:
Огляд становища української мови